Тут досі живе дух Середньовіччя… Звучать мелодії флейт і дзвіночків, з вікон панських усипалень визирають юні гетьманівни, а з центральної площі долинає брязкіт мечів і кольчуг. 

На осінніх канікулах учні школи поринули у казковий світ романтики, лицарства та загадковості у стінах Меджибізького замку - найстарішого з усіх, що є на землях Поділля. Він змінював протягом століть своїх власників та риси, проте залишився пам’яткою, що притягає туристів з різних куточків України. 

        Вражає своєю масштабністю розташований на території Меджибізької фортеці краєзнавчий музей.  У шести залах створено експозицію, яка ілюструє історію  від давніх часів до сьогодні. В І-ІІ виставкових залах представлені артефакти, знайдені під час багатолітніх археологічних розкопок на території фортеці та у околицях селища. Учні із задоволенням розглядали експонати, крокували сторінками історії стародавнього міста.

        В ІІІ залі можна оглянути фрагменти інтер’єру міщанської кімнати кінця ХІХ – початку ХХ ст. Тут стоїть модна на той час дерев’яна шафа, масиний стіл прикрашений об’ємною різьбою, на диванах – серветки. Найкоштовніша річ в інтер’єрі – рояль, котрий могли собі дозволити лише заможні міщани. В експозиції – тарілки, на едяких – імена, на інших – види тогочасної столиці.

       IV зал присвячений розвитку ковальства і гончарства на території Меджибожа: на вітринах кінська упряж, підкови, пута, коси, серпи, лопати, плуги, щітка для чесання пряжі тощо. 

     V зал присвячений народному ткацтву. Тут відвідувачі можуть познайомитись зі зразками конопель (адже саме коноплю вирощували і використовували для ткацтва на Поділлі: на відміну від льону вона росла високою і давала більше волокна).

VI зал – зібрання храмових і хатніх ікон ХІХ – початку ХХ ст. з різних куточків Летичівщини.

 З трепетом у серці та переживаннями учні переступили поріг  Музею пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 рр. на Поділлі. Там панувала особлива атмосфера. Він побудований так, що драму праці, життя та смерті простих людей можна відчути на дотик, а численні алегорії та символічні композиції промовляють без слів, свідчать про Голодомор прямо до серця, до душі. Автором і натхненником цього музею є народний художник України Микола Іванович Мазур,якому, на жаль, не судилось дожити до сьогоднішніх днів. 

Під враженням від побаченого ми залишили гарні відгуки про музеї.

З цікавісттю школярі піднялись на вежу замку, звідки помилувалися надзвичайною красою древнього міста. 

Дорогою додому ми відвідали музей відомої поетеси Анни Ахматової у Слобідці-Шелехівській, дізнались про непросту її долю.